Born to Die - Lana Del Rey [Вінілова платівка LP]

Короткий опис
Про Лану Дель Рей зараз вже можна багато й не говорити. Вона дозволяє своїй музиці та мистецтву говорити за себе, що вже оцінили мільйони фанатів по всьому світу, а всі медіа називають її поп-феноменом 2012 року! Факт залишається фактом: Лана Дель Рей — надзвичайна та вже неймовірно успішна артистка. Після хіта №1 «Video Games» виходить її дебютний альбом «Born To Die», що складається виключно з пісень її власного авторства!

motor.de: Талановита надія чи продукт хайпу?
Американська співачка Лана Дель Рей випускає свій перший лонгплей, і весь світ, включаючи motor.de, здається, сперечається про нього. (Фото: Nicole Nodland)

Давно ще не чекали на дебютний альбом так сильно задовго до його виходу, настільки заздалегідь засуджували та обговорювали його. Лана Дель Рей водночас поляризує та захоплює, проте, схоже, стає новою консенсусною зіркою години. Але наскільки цей альбом відповідає суперхіту «Video Games»? Хоча критики та покуптелі платівок, здається, дійшли згоди — motor.de не згоден і представляє аналіз «ЗА та ПРОТИ» альбому «Born To Die».

ЗА
Концепція іноді може бути дуже простою. Оскільки співачка та автор пісень Елізабет Грант із Лейк-Пласід не досягла успіху під своїм справжнім ім'ям, вона поставила все на одну карту: створила власну попзірку, цілісний художній образ. Необхідні суперечності вже закладені в її вигадану біографію — невдала «white-trash» дива, яка завжди виглядає так, ніби її найкращі часи вже позаду. Застиглий вираз обличчя, підкориговані губи, а музика? Вона звучить як некролог за колишніми «золотими часами» американської поп-музики. Лана Дель Рей свідомо тужить за гламуром Ненсі Сінатри чи Петули Кларк, співаючи сумні пісні про втрату, фальшиве кохання, секс, розкіш і величезний світовий смуток.

Щоб цей настрій розкрився, Грант разом зі своїми продюсерами занурює його в густі стіни струнних інструментів, підтримуваних сталь-гітарою, піаніно та повільними бітами. І щоразу її голос, який стоїть вище будь-якої критики — інакше «Video Games», що тримається майже виключно на її вокалі, не стала б світовим хітом. «Born To Die» пропонує дванадцять треків епічного «попу витіснення», який артистка також називає «Hollywood Sadcore». Красивий фасад як вихід із депресії — меланхолійна музика як саундтрек до ерозії американського суспільства, що все ще шукає своє місце в новому світі.

Скільки в Лані Дель Рей мистецтва, а скільки розрахунку — це вже інше питання. Але хіба з цією концепцією вона не є дзеркалом нашого часу, де кожен може стати зіркою, а медійній машині засвоєння все одно вже не вірять? «Born To Die» вписується в нестримну ретро-спіраль попкультури, майстерно поєднуючи старе з актуальним. «Money is the anthem of success / So put on mascara and your party party dress» — співає вона розчарованим голосом, тоді як у «Off The Races» кокетує з напускною миловістю. Лана Дель Рей діє як менш епатажна версія Леді Гаги, цитуючи та іронізуючи над попкультурою у свій особливий спосіб. Її успіх доводить, що є попит на таких «зірок» і таку музику. І навіть якщо вона зрештою згасне і медіа відвернуться від неї, це, можливо, парадоксально стане остаточним вінцем її ідеї. (Норман Флейшер)

ПРОТИ
З хайпом така річ. Він нерозривно пов'язаний із принципами попмузики, регулярно перетасовує категорії зірок і таким чином забезпечує оновлення та постійне підживлення ентузіазму. Тобто підтримує систему в робочому стані. Досвід десятиліть свідчить, що ця система настільки складна, що неможливо контролювати всі фактори; неможливо точно розрахувати хіт або нову зірку з гарантією успіху.

Тому тим більше занепокоїло відчуття, що цього разу хтось знайшов формулу, яка усуває цей залишок невизначеності. Проєкт Лана Дель Рей навіть не приховує свого очевидного розрахунку. Всім відомо, що нам презентують щось, задумане як «пост-Леді Гага». Повністю спроєктовано, навіть не претендуючи на атрибут «автентичності». «I got my red dress on tonight, dancing in the dark, in the pale moonlight» — ось такий рівень текстів «Born To Die». Цей рядок із «Summertime Sadness» змушує майже посміхнутися через таку грубу та прямолінійну спробу витиснути сльози з слухача.

Ця пісня працює з тими самими ключовими тригерами, що й усі треки цього альбому. Вони вже знайомі нам по попереднім хітам: розтягнутий голос із ледь помітною розмитою інтонацією. Великі очі та повні губи, які тепер навіть не потребують відеоряду, щоб вони постали перед очима. Занадто естетизований загальний образ, що має обіцяти щось грішне. Обіцянка, яка залишається достатньо розмитою, щоб не приїстися відразу і не викрити порожню позу, якою вона — як ми вже з'ясували — насправді є. Проблема цих тригерів у тому, що вони вичерпали себе занадто швидко. Після двох-трьох пісень, яких було достатньо для створення хайпу, весь порох уже вивітрився. Альбом, що розвиває ці три треки, виявляється жахливо нудним, затягнутим і настільки позбавленим сюрпризів, що це навіть дивує: після всього цього ідеально вивіреного передрелізного шуму не очікувалося, що за ним не стоятиме взагалі нічого. Рідко слово «філер» було настільки доречним, як у випадку з трьома чвертями треків на «Born To Die», які не здатні жодним чином урізноманітнити принцип цього «пластикового соулу», підлаштованого під емо. Зрештою, коли слухач якось продирається крізь цю нудьгу, він запитує себе: «І це все? Весь цей хайп навколо цією зібраної порожнечі?». Звісно, на успіху це не відобразиться. Так вже працює ця гра. Аугсбург, дата виходу: 27.01.12, лейбл: Vertigo / Universal. Трекліст: 01. Born To Die 02. Off To The Races 03. Blue Jeans 04. Video Games 05. Diet Mountain Dew 06. National Anthem 07. Dark Paradise 08. Radio 09. Carmen 10. Million Dollar Man 11. Summertime Sadness 12. This Is What Makes Us Girl.